Софі Оксанен: «Західні країни не аналізували мову росіян — і саме тому багато що витлумачили неправильно»

З фінсько-естонською письменницею Софі Оксанен говоримо з нагоди публікації українського перекладу її книжки «В одну річку двічі. Мізогінія як зброя Росії» («Комора», 2024). Оксанен відома українським читачам іще з початку 2000-х, її романи «Сталінські корови», «Очищення» та «Собачий майданчик» (останній — про українку з Дніпра) були широко обговорювані. Всі книжки Оксанен так чи інакше стосуються історії ХХ століття й неправильного розуміння наслідків Другої світової війни. Авторка вірить у силу літератури та її здатність чинити правосуддя. Тексти Оксанен перекладені понад чотирма десятками мов, у роботі письменниця фокусується на темах прав людини й російського колоніалізму — з цього й починаємо нашу розмову.

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — сотням людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

Софі, як вам здається, де ми зараз у розмові про російський колоніалізм? Ця розмова триває не перший і не десятий рік — чи можна визначити, як далеко ми просунулися в розумінні цього поняття та поясненні його іншим?

Моя перша книжка вийшла фінською мовою у 2003 році, тобто через понад 10 років від краху Радянського Союзу. І ще тоді у Фінляндії були журналісти, які ставили собі питання: чи можна писати про мою книжку, адже вона антирадянська! Тоді я була цим вражена. Усі країни Балтії відновили незалежність, СРСР не існував — а все ж таке обмеження було в головах людей.

Фінляндія відома словом «фінляндизація», це слово нагадує мені про зомбі (термін «фінляндизація» виник під час холодної війни й означає тип політики, за якої слабша країна старається не провокувати впливовішого сусіда задля збереження миру. — TU). І ось я чую питання: «Як щодо ось такого мирного рішення для України?». Чомусь ніхто не запитує фінів, які це пройшли! Ніхто не запитує їхньої думки щодо такого типу політики, його ефективності! Якщо ми вже щось зʼясовуємо, то слід запитати людей, які мають у цьому особистий досвід. Саме тому я й кажу про зомбі.

«Фінляндизація» як нещасливий спадок перейшла до України, хоч я й вірю в кінець цієї політики. Коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну, спосіб розмови про Росію змінився миттєво. Думаю, це був кінець «фінляндизованої» мови у Фінляндії. Перед тим мене звинувачували в тому, що я заохочую до агресії, хоча я говорила, наприклад, про журналістів, яких убила Росія, — а це публічна інформація. Бути критичними щодо Росії означало закликати до агресії. Професор Університету Гельсінкі Велі-Пекка Тюнккюнен (Veli-Pekka Tynkkynen. — TU), який займається екологічними дослідженнями, мав не одну доповідь перед парламентом Фінляндії про небезпеку російських нафти й газу. Про нього теж казали, що він заохочує до агресії.

Ситуація була дійсно суперечлива, вона розгорнулася в довгій тіні «фінляндизації». Потрібен був час, щоб почати прямо говорити про проблеми, які створює Росія. Наприклад, наш міністр закордонних справ, цитуючи доповідь розвідки, в одній із недавніх промов прямо сказав, що Росія — це загроза. І це стало скандалом! Хоча й було цитатою з документів розвідки.

Як мова й мовлення відображають дійсність, яку ви описуєте?

Коли країÐ